За даними подвірного перепису 1900 року в містечку Власівці налічувалось 456 господарств, у яких проживало 2532 людей, з них козацького стану налічувалось 332 господарства. Але не всі вони були заможними, не у кожній хаті був достаток. Із 44-х родин мешканців Власівки ходили на заробітки чоловіки і жінки, щоб прогодувати свої сім'ї. А ще чимало вихідців із Власівки щороку поповнювали населення сусіднього міста Кременчука, наймаючись на найважчі роботи, за які платили копійки. Багато підлітків із селища наймалися учнями до заможних кустарів-ремісників або на місцеві підприємства. Але що було робити, коли своєї землі багато господарств у селищі не мали. Так, наприклад, статистичні Дані тих років засвідчують, що до містечка Власівки належало 2,8 тис. десятин землі, але ріллі малося всього 1371 десятина. Все інше - невдоби, піщаний берег, болота і луки. На 206 десятинах, зокрема на дніпровських островах, ріс ліс, але знаходився він у приватному користуванні. Місцеві жителі, щоб якось прохарчуватись, крім обробітку землі, займалися рибальством, плетінням виробів з лози та іншими промислами. Статистика свідчить, що з усіх господарств, які малися у Власівці на початок XX століття, більше 80-ти, крім присадибних ділянок, зовсім не мали землі. А ті, що й мали її, одержували низькі врожаї, бо обробляли грунт в основному дерев'яними плугами і ралами, а урожай збирали вручну, користуючись звичайнісіньким серпом. Ні про яку механізацію ручної праці не було й мови. Навіть тяглової худоби було обмаль, волів нараховувалось 338 голів, корів - 305, а коней - 135 голів. Ось і поділіть цю кількість на існуючі у той час господарства і ви наочно побачите, що не у кожному дворі був кінь чи віл. Третина господарств не мала корів. Водночас у містечку сформувалося кілька міцних куркульських господарств, які володіли значними земельними наділами і водяними та вітряними млинами, тримаючи у борговій залежності багатьох односельців.
Перша світова війна, що розпочалася між Росією і Німеччиною, ще більше поглибила соціальне розшарування на селі. Більшість чоловіків, на яких трималося особисте господарство, мобілізували в армію. Багато сімей переживало велику скруту, позбувшись годувальників, жебракували. Після повалення царського самодержавства навесні 1917 року в Києві створена Центральна Рада, яка взяла на себе всю повноту влади на Україні. Наприкінці цього ж року в Харкові більшовики проголосили Українську Радянську Республіку. Почалася громадянська війна. Як і скрізь у містах і селах, більша частина мешканців Власівки підтримали більшовицький уряд, інша виступала за самостійність України Житель селища П. І. Коваленко, який проходив військову службу в Петрограді, брав участь у штурмі Зимового палацу, потім охороняв місто від козачих загонів голови поваленою Тимчасового уряду Керенського та царського генерала Краснова, зустрічався з В.І. Леніним, тоді ж став членом комуністичної партії. Воювали власівчани і в армії С. Петлюри, повстанських загонах Івана Богунського (Шарого) та інших військових формуваннях, що боролися за незалежність України.
Після завершення громадянської війни, що виснажила продуктивні сили країни, настав період мирної відбудови народного господарства. У Власівці і в сусідньому волосному селі Недогарках сформувався досить міцний загін активістів, які стояли на комуністичних позиціях. У Власівці його очолив колишній голова сільревкому Іван Коноваленко. Згуртовується і молодь, виникає комсомольська організація, яка організаційно оформилася у 1924 році. Очолив її син місцевого бідаря Дмитро Владіміров. До складу комсомольського осередку ввійшли Пилип Зозуля, Дмитро Коваленко, Настя Красночуб, Панас Кулибаба, Йосип Лисиченко та інші. Активізував свою діяльність драматичний гурток, створений у селі ще в 1919 році, розгорнули свою роботу гуртки з ліквідації неписьменності серед населення, особливо молоді.
Значну роль у перебудові селянського життя на соціалістичний лад відіграв комітет незаможних селян, створений ще у 1920 році. Очолив його бідняк Єгор Батрак. У середині 20-х років у селі виникла промислова артіль "Нове життя", в яку об'єдналися кустарі-лозовиробники. Першим її головою став комуніст Петро Коваленко, який повернувся у село після закінчення громадянської війни і зразу ж активно включився у громадську роботу.
У 1929 році у Власівці створені два колгоспи - імені Фрунзе (на Коваленках) та імені Калініна (на Якимцях). У сусідньому селі Самусїївці, що входило до складу сільської ради, тоді ж створено колгосп ім.Петровського. Становлення колективних форм господарювання відбувалося у гострій класовій боротьбі. Заможних селян, які використовували найману працю, було розкуркулено і по-насильницькому виселено із села, а їхнє майно - житлові і господарські будівлі, худобу і реманент - конфісковано. Будівлі розпродували з торгів за досить низькими цінами. "У 1940 році ми з чоловіком Павлом Михтейовичем, - згадує 93-річна жителька селища Уляна Стеценко, - купили хату в комуніста Івана Івановича Кравця за три тисячі карбованців, а той раніше, у період колективізації, придбав її за 120 карбованців. Хата була нова, добротна, під залізом, на дві половини, біля неї гарна левада, що виходила до затоки, що заповнювалася водою під час весняної повені. Спорудив її наприкінці 20-х років дуже багатий чоловік Петро Кравець, але його під час колективізації було розкуркулено і вигнано із села, а усе його майно перейшло до громади. Новий власник хати Іван Кравець занедбав її, тому нам з чоловіком довелося немало попрацювати, щоб довести її до ладу. Коли прийшли німці, у село приїхала дружина Петра Кравця, хотіла повернути собі цю хату, але у нас була нотаріально завірена купча і споруда залишилася за нами". До речі, ця хата на нинішній вулиці Зеленій існує і досі, час пощадив її, навіть коли німці, відступаючи за Дніпро, восени 1943 року, спалили село, вона у числі інших семи хат від усього села, вціліла, хоч від безжального вогню обгоріли вікна і двері.
З війни 1941-1945 рр. Власівка вийшла з великими втратами. Більше 150 її жителів загинули на фронтах у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. 20 жителів села, які не скорилися окупантам, після жорстоких катувань, були розстріляні. Село, як уже була сказано вище, повністю було спалене, із 500 хат вціліли лише сім. Люди змушені були жити у погребах та землянках, долаючи неймовірні труднощі і нестатки. Водночас вони виходили на роботу, відбудовуючи колгоспне виробництво, збираючи кошти у фонд оборони, віддаючи свої заощадження для зміцнення Червоної армії і досягнення якнайшвидшої перемоги над ненависним ворогом - гітлерівським фашизмом.
І Перемога прийшла. Гітлерівська Німеччина капітулювала. Почався мирний період життя нашої країни, період піднесення добробуту і культури населення. У 1950 році три колгоспи Власівки об'єднані у одне господарство - колгосп ім.Калініна. Високими врожаями кукурудзи та інших зернових культур прославив рідне село ланковий Степан Терентійович Гусач, якому у 1958 році присвоєне звання Героя Соціалістичної праці.
Нове життя у стародавнє село Власівку приніс початок будівництва потужної гідроелектростанції на Дніпрі, правий і лівий береги якого з'єднала 12-кілометрова земляна дамба. У Власівці було створене управління лівого берега "Кременчукгесбуду", почалося спорудження барачного селища для гідробудівників, розробка покладів граніту на місцевому родовищі. Околиці села Коваленки, Королі, Комашки та інші потрапили у зону будівництва греблі, а тому їх жителі були переселені на нові місця. Переселенцям держава надавала певні пільги і безпроцентні позики. Власівка почала активно перебудовуватись, з'явилися нові вулиці, закладені сквери і нові лісові масиви.
З 1960 року Власівка стає селищем міського типу з підпорядкуванням Кременчуцькій міській раді. З 1 квітня 1963 року Президія Верховної Ради Української РСР, враховуючи тісні економічні і соціальні зв'язки селища Власівки з новоспорудженим містом енергетиків Кременчуцької ГЕС на правому березі Дніпра, передала його до складу Кіровоградської області і підпорядкувала в адміністративному відношенні нинішньому місту Світловодську.
За останні 40 років Власівка практично оновилась, тут споруджені десятки багатоповерхових житлових будинків, школа, дошкільні дитячі заклади, будинок культури, музична школа, поліклініка з денним стаціонаром, ряд об'єктів торговельного і побутового обслуговування населення. Виріс новий житловий мікрорайон Східний, мешканці бараків переселені у нові впорядковані квартири, а в них облаштовані різні господарські об'єкти, приватні підприємства і офіси приватних структур.
Нині селище Власівка є одним з найкращих населених пунктів степової Кіровоградщини, її важливим індустріальним і культурним центром. Тут розташовані і успішно діють Світловодське кар'єроуправління, завод по виготовленню конструкцій для швидкомонтованих будівель, головний завод і адміністрація ЗАТ "Об'єднання Дніпроенергобудпром", які зберегли свої виробничі потужності і з року в рік нарощують випуск продукції, забезпечуючи жителів селища робочими місцями, а значить заробітною платою і соціальними виплатами.
Розташоване у селищі ще одне підприємство - завод теплоізоляційних матеріалів (колишній завод вапняково-кремнеземистих виробів, який діяв у складі виробничого об'єднання "ДЕБП", а потім був виділений у підпорядкування тресту "Теплоенергомонтаж"). Нині це підприємство, маючи нових власників, законсервоване. Ведуться активні пошуки інвестора, який би вдихнув нове життя і дав поштовх його відродженню.
За останні 10-15 років у селищі виникли нові приватні підприємства і фірми, успішно розвивається харчова промисловість, діє приватна броварня, тощо. З'явилося також чимало торговельних закладів - магазинів, кафе, ресторанів. Побутову сферу селища представляють комунальні підприємства "Водограй" (водопостачання і водовідведення) і "Власівські мережі", що забезпечують житлові будинки і соціальні об'єкти централізованим теплопостачанням. З 1 січня 2007 року до КП "Власівські мережі" ввійшов і житлово-комунальний відділ селища, на який покладено завдання по обслуговуванню житлового фонду селища. Власівка має регулярне автомобільне і автобусне сполучення зі Світловодськом і Кременчуком, іншими населеними пунктами регіону. Тут діють відділення Східно-Європейського банку, Ощадбанку тощо. У 1993 році на прохання прихожан, підтримане депутатом обласної ради І.Е.Мароном, ЗАТ "Об'єднання Дніпроенергобудпром" господарським способом і за власні кошти зведено ошатну церкву Різдва Пресвятої Богородиці.
Селище Власівка потопає у зелені садів і парків, біля багатьох будинків мешканців усе літо полум'яніють різнокольорові квіти. Тут легко дихається, гарно живеться, добре працюється. Окрасою селища є люди. І старожили, і ті, хто приїхав сюди за покликом серця, зріднився з місцевими людьми, сприйнявши, як власний, і їх спосіб життя, і любов до рідної землі. Нині виросли у них діти, які продовжують справу своїх батьків, примножують добрі традиції власівчан...
(За матеріалами книги "Власівка - 450")
