П`ятниця, 18 Вересня 2020, 19:47

ВЛАСІВСЬКА СЕЛИЩНА РАДА
м.Світловодськ Кіровоградської обл.

офіційний веб-сайт

Вітаємо Вас Гість
ПОШУК
КОНТАКТИ
ВЛАСІВСЬКА СЕЛИЩНА РАДА
вул.Першотравнева, 59,
смт Власівка,м.Світловодськ,
Кіровоградська обл., 27552

ЧАС РОБОТИ:

Пн - Чт 7.30 - 16.45
Пт 7.30 - 15.30

>
ДОВІДНИК
КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ







СТАТИСТИКА
СТАТИСТИКА



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

НАШЕ СЕЛИЩЕ та ВЛАДА

Головна » Категорії » ІСТОРІЯ СЕЛИЩА ВЛАСІВКА


 
   За даними подвірно­го перепису 1900 року в містеч­ку Власівці налічувалось 456 господарств, у яких проживало 2532 людей, з них козацького стану на­лічувалось 332 господарства. Але не всі вони були заможними, не у кожній хаті був достаток. Із 44-х родин мешканців Власівки ходи­ли на заробітки чоловіки і жінки, щоб прогодувати свої сім'ї. А ще чимало вихідців із Власівки що­року поповнювали населення су­сіднього міста Кременчука, найма­ючись на найважчі роботи, за які платили копійки. Багато підлітків із селища наймалися учнями до за­можних кустарів-ремісників або на місцеві підприємства. Але що було робити, коли своєї землі ба­гато господарств у селищі не мали. Так, наприклад, статистичні Дані тих років засвідчують, що до містечка Власівки належало 2,8 тис. десятин землі, але ріллі мало­ся всього 1371 десятина. Все інше - невдоби, піщаний берег, болота і луки. На 206 десятинах, зокрема на дніпровських островах, ріс ліс, але знаходився він у приватному користуванні. Місцеві жителі, щоб якось прохарчуватись, крім обро­бітку землі, займалися рибальством, плетінням виробів з лози та інши­ми промислами. Статистика свід­чить, що з усіх господарств, які малися у Власівці на початок XX століття, більше 80-ти, крім приса­дибних ділянок, зовсім не мали землі. А ті, що й мали її, одержува­ли низькі врожаї, бо обробляли грунт в основному дерев'яними плугами і ралами, а урожай збира­ли вручну, користуючись звичай­нісіньким серпом. Ні про яку ме­ханізацію ручної праці не було й мови. Навіть тяглової худоби було обмаль, волів нараховувалось 338 голів, корів - 305, а коней - 135 голів. Ось і поділіть цю кількість на існуючі у той час господарства і ви наочно побачите, що не у кож­ному дворі був кінь чи віл. Тре­тина господарств не мала корів. Водночас у містечку сформувало­ся кілька міцних куркульських гос­подарств, які володіли значними зе­мельними наділами і водяними та вітряними млинами, тримаючи у борговій залежності багатьох од­носельців.
   Перша світова війна, що роз­почалася між Росією і Німеччи­ною, ще більше поглибила соціаль­не розшарування на селі. Більшість чоловіків, на яких трималося осо­бисте господарство, мобілізували в армію. Багато сімей пережива­ло велику скруту, позбувшись го­дувальників, жебракували. Після повалення царського самодержавства навесні 1917 року в Києві створена Центральна Рада, яка взяла на себе всю повноту вла­ди на Україні. Наприкінці цього ж року в Харкові більшовики про­голосили Українську Радянську Республіку. Почалася громадянсь­ка війна. Як і скрізь у містах і селах, більша частина мешканців Власівки підтримали більшовиць­кий уряд, інша виступала за са­мостійність України Житель се­лища П. І. Коваленко, який проходив військову службу в Петрограді, брав участь у штурмі Зимо­вого палацу, потім охороняв місто від козачих загонів голови пова­леною Тимчасового уряду Керенського та царського генерала Краснова, зустрічався з В.І. Леніним, тоді ж став членом комуністичної партії. Воювали власівчани і в армії С. Петлюри, повстанських загонах Івана Богунського (Шарого) та інших військових формуваннях, що боролися за незалежність Ук­раїни.
   Після завершення громадянсь­кої війни, що виснажила продук­тивні сили країни, настав період мирної відбудови народного гос­подарства. У Власівці і в сусід­ньому волосному селі Недогарках сформувався досить міцний загін активістів, які стояли на комуні­стичних позиціях. У Власівці його очолив колишній голова сільревкому Іван Коноваленко. Згурто­вується і молодь, виникає комсо­мольська організація, яка органі­заційно оформилася у 1924 році. Очолив її син місцевого бідаря Дмитро Владіміров. До складу комсомольського осередку ввійшли Пилип Зозуля, Дмитро Коваленко, Настя Красночуб, Па­нас Кулибаба, Йосип Лисиченко та інші. Активізував свою діяльність драматичний гурток, створений у селі ще в 1919 році, розгорнули свою роботу гуртки з ліквідації неписьменності серед населення, особливо молоді.
   Значну роль у перебудові се­лянського життя на соціалістич­ний лад відіграв комітет незамож­них селян, створений ще у 1920 році. Очолив його бідняк Єгор Батрак. У середині 20-х років у селі виникла промислова артіль "Нове життя", в яку об'єдналися кустарі-лозовиробники. Першим її головою став комуніст Петро Коваленко, який повернувся у село після закінчення громадянської війни і зразу ж активно включив­ся у громадську роботу.
   У 1929 році у Власівці ство­рені два колгоспи - імені Фрунзе (на Коваленках) та імені Калініна (на Якимцях). У сусідньому селі Самусїївці, що входило до скла­ду сільської ради, тоді ж створено колгосп ім.Петровського. Станов­лення колективних форм господа­рювання відбувалося у гострій класовій боротьбі. Заможних селян, які використовували най­ману працю, було розкуркулено і по-насильницькому виселено із села, а їхнє майно - житлові і гос­подарські будівлі, худобу і рема­нент - конфісковано. Будівлі розпродували з торгів за досить низькими цінами. "У 1940 році ми з чоловіком Павлом Михтейовичем, - згадує 93-річна жителька селища Уляна Стеценко, - купи­ли хату в комуніста Івана Івано­вича Кравця за три тисячі карбо­ванців, а той раніше, у період ко­лективізації, придбав її за 120 кар­бованців. Хата була нова, доброт­на, під залізом, на дві половини, біля неї гарна левада, що виходила до затоки, що заповнювалася во­дою під час весняної повені. Спо­рудив її наприкінці 20-х років дуже багатий чоловік Петро Кра­вець, але його під час колективі­зації було розкуркулено і вигна­но із села, а усе його майно пере­йшло до громади. Новий власник хати Іван Кравець занедбав її, тому нам з чоловіком довелося немало попрацювати, щоб довести її до ладу. Коли прийшли німці, у село приїхала дружина Петра Кравця, хотіла повернути собі цю хату, але у нас була нотаріально завірена купча і споруда залишилася за нами". До речі, ця хата на нинішній вулиці Зеленій існує і досі, час по­щадив її, навіть коли німці, відсту­паючи за Дніпро, восени 1943 року, спалили село, вона у числі інших семи хат від усього села, вціліла, хоч від безжального вогню обго­ріли вікна і двері.
 
Власівка. 1940 р. 
   З війни 1941-1945 рр. Власівка вийшла з великими втратами. Більше 150 її жителів загинули на фронтах у боротьбі з німець­ко-фашистськими загарбниками. 20 жителів села, які не скорили­ся окупантам, після жорстоких ка­тувань, були розстріляні. Село, як уже була сказано вище, повністю було спалене, із 500 хат вціліли лише сім. Люди змушені були жити у погребах та землянках, до­лаючи неймовірні труднощі і нестатки. Водночас вони виходи­ли на роботу, відбудовуючи кол­госпне виробництво, збираючи кошти у фонд оборони, віддаючи свої заощадження для зміцнення Червоної армії і досягнення як­найшвидшої перемоги над ненавис­ним ворогом - гітлерівським фашиз­мом.
   І Перемога прийшла. Гітле­рівська Німеччина капітулювала. Почався мирний період життя нашої країни, період піднесення добробуту і культури населення. У 1950 році три колгоспи Власів­ки об'єднані у одне господарство - колгосп ім.Калініна. Високими врожаями кукурудзи та інших зер­нових культур прославив рідне село ланковий Степан Терентійович Гусач, якому у 1958 році при­своєне звання Героя Соціалістич­ної праці.
   Нове життя у стародавнє село Власівку приніс початок будівниц­тва потужної гідроелектростанції на Дніпрі, правий і лівий береги якого з'єднала 12-кілометрова зем­ляна дамба. У Власівці було ство­рене управління лівого берега "Кременчукгесбуду", почалося спо­рудження барачного селища для гідробудівників, розробка покладів граніту на місцевому родовищі. Околиці села Коваленки, Королі, Комашки та інші потрапили у зону будівництва греблі, а тому їх жи­телі були переселені на нові місця. Переселенцям держава на­давала певні пільги і безпроцентні позики. Власівка почала активно перебудовуватись, з'явилися нові вулиці, закладені сквери і нові лісові масиви.
    З 1960 року Власівка стає се­лищем міського типу з підпоряд­куванням Кременчуцькій міській раді. З 1 квітня 1963 року Прези­дія Верховної Ради Української РСР, враховуючи тісні економічні і соціальні зв'язки селища Власівки з новоспорудженим містом енер­гетиків Кременчуцької ГЕС на правому березі Дніпра, передала його до складу Кіровоградської об­ласті і підпорядкувала в адмініст­ративному відношенні нинішньому місту Світловодську.
   За останні 40 років Власівка практично оновилась, тут спору­джені десятки багатоповерхових житлових будинків, школа, до­шкільні дитячі заклади, будинок культури, музична школа, по­ліклініка з денним стаціонаром, ряд об'єктів торговельного і побуто­вого обслуговування населення. Виріс новий житловий мікрора­йон Східний, мешканці бараків пе­реселені у нові впорядковані квар­тири, а в них облаштовані різні господарські об'єкти, приватні підприємства і офіси приватних структур.
   Нині селище Власівка є одним з найкращих населених пунктів степової Кіровоградщини, її важливим індустріаль­ним і культурним центром. Тут роз­ташовані і успішно діють Світловодське кар'єроуправління, завод по виготовленню конструкцій для швидкомонтованих будівель, головний завод і адміністрація ЗАТ "Об'єднання Дніпроенергобудпром", які зберегли свої виробничі потужності і з року в рік наро­щують випуск продукції, забезпе­чуючи жителів селища робочи­ми місцями, а значить заробітною платою і соціальними виплатами.
   Розташоване у селищі ще одне підприємство - завод тепло­ізоляційних матеріалів (колишній завод вапняково-кремнеземистих виробів, який діяв у складі вироб­ничого об'єднання "ДЕБП", а потім був виділений у підпорядкування тресту "Теплоенергомонтаж"). Нині це підприємство, маючи нових власників, законсервоване. Ведуться активні пошуки інвесто­ра, який би вдихнув нове життя і дав поштовх його відродженню.
   За останні 10-15 років у се­лищі виникли нові приватні підприємства і фірми, успішно роз­вивається харчова промисловість, діє приватна броварня, тощо. З'я­вилося також чимало торговель­них закладів - магазинів, кафе, ре­сторанів. Побутову сферу селища пред­ставляють комунальні підприємства "Водограй" (водопостачання і водовідведення) і "Власівські ме­режі", що забезпечують житлові будинки і соціальні об'єкти цент­ралізованим теплопостачанням. З 1 січня 2007 року до КП "Власівські мережі" ввійшов і житлово-комунальний відділ сели­ща, на який покладено завдання по обслуговуванню житлового фон­ду селища. Власівка має регулярне ав­томобільне і автобусне сполучен­ня зі Світловодськом і Кременчу­ком, іншими населеними пункта­ми регіону. Тут діють відділення Східно-Європейського банку, Ощадбанку тощо. У 1993 році на прохання прихожан, підтримане депутатом обласної ради І.Е.Мароном, ЗАТ "Об'єднання Дніпроенергобудпром" господарсь­ким способом і за власні кошти зведено ошатну церкву Різдва Пре­святої Богородиці.
   Селище Власівка потопає у зелені садів і парків, біля ба­гатьох будинків мешканців усе літо полум'яніють різнокольо­рові квіти. Тут легко дихаєть­ся, гарно живеться, добре працюється. Окрасою селища є люди. І старожили, і ті, хто приїхав сюди за покликом серця, зріднив­ся з місцевими людьми, сприй­нявши, як власний, і їх спосіб життя, і любов до рідної землі. Нині виросли у них діти, які продовжують справу своїх батьків, примножують добрі традиції власівчан...
 
(За матеріалами книги "Власівка - 450")

1-1 2-2
СЬОГОДНІ
ВХІД

КАЛЕНДАР

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
ГОДИНА ЗЕМЛІ
ФОТОГАЛЕРЕЯ
ПРО ПОГОДУ


ВАЛЮТА
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
ЗАЦІКАВЛЕНИМ

ВІРУЮЧИМ
Часовня

Вгору