ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПАСПОРТ
смт Власівка м.Світловодська Кіровоградської області
2012 р.
Стратегічною метою інвестиційного розвитку селища є підвищення рівня життя жителів селища, тобто поліпшення стану доріг, розширення мережі вуличного освітлення, впровадження енергозберігаючих технологій та розвиток житлово-комунального господарства: організація стабільної роботи виробництва теплової енергії і теплопостачання, водопостачання та каналізаційного господарства, забезпечення жителів повноцінним медичним обслуговуванням, забезпечення дітей повноцінним дошкільним та позашкільним навчанням та вихованням.
1. Загальна інформація
Назва: смт Власівка м.Світловодська Кіровоградської області.
Населення: Загальна кількість – 7800 чол., 
з них:
- працездатних громадян - 4400 чол.
- непрацездатного населення – 3400 чол.,
з них:
- дітей дошкільного віку – 500 чол.
- дітей шкільного віку – 700 чол.
- пенсіонерів - 2200 чол.
Дата заснування: 1556 рік.
Контактна інформація: 27552 Кіровоградська обл., м.Світловодськ, смт Власівка, вулиця Першотравнева, буд.59
Тел.факс: (05236) 52454; 53471
Власівка - селище міського типу, є складовою частиною м.Світловодськ Кіровоградської області та адміністративно підпорядковане Світловодській міській раді.
Межує з Павлівською сільською радою Світловодського району Кіровоградської області, Недогарською та Ялинцівською сільськими радами Кременчуцького району Полтавської області.
Стисла історична довідка: Територія, де розташована Власівка, була обжита людьми ще з давніх-давен. Про це свідчать численні пам'ятки археології, що виявлені на теренах селища і його околиць. А це свідчення перебування тут ще первісної людини, яка користувалася, як зброєю для добування їжі, палицею, до якої був прив'язаний легкий камінь. Первісні люди полювали на мамонтів. На території Власівського гранітного кар'єру в різні роки у нашаруваннях найдавніших епох було виявлено чимало кістяків цих велетенських тварин, що водилися тут ще у дольодовиковий період.
Власівка вперше згадується у письмових документах 1556 року.
Є дані, що у 1640 році Власівкою володів Ст.Гурський, а перед Хмельниччиною - Юрій Немирич.
З 1649 року, при новому адміністративному поділі, Власівка була приписана до Чигиринського полку і отримала статус містечка. Була утворена Власівська козацька сотня і почалося спорудження земляної фортеці з дерев'яним частоколом на валах, яку розташували на лівому березі Дніпра поряд з річкою-старицею Пуцівка. Абриси Власівської фортеці наближалися до неправильного прямокутника із заокругленими кутами (довжина - бл.362,7 м, ширина - бл.181,4 м). Захисна огорожа складалася із валу з палісадом по гребеню та рову. До фортеці вело двоє воріт з баштами - Кременчуцькі та Городищанські. В середині знаходилось дві церкви - соборна Спасопреображенська та Різдва Богородиці, ринкові будівлі, громадські й приватні двори та будинки (нині на місці старої Власівської фортеці ведуться розробки граніту і міститься кар'єр).
Першим власівським сотником був козак на прізвище Білявський. Прибув він сюди з Чигирина разом з кількома козацькими старшинами за завданням чигиринського полковника Вешняка, щоб осадити тут козацьку сотню, міцно стати на обороні українського Лівобережжя від татарських набігів.
Козаки Власівської сотні брали участь у Визвольній війні українського народу проти польсько-шляхетського гніту під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Пізніше, уже по його смерті, а саме у 1658 році, під час війни гетьмана Івана Виговського з полтавським полковником Пушкарем, який виступав виразником демократичних інтересів козацької голоти, невдоволеної привілеями старшини та орієнтацією Виговського на союз із Польщею, Власівка була повністю спалена, а багато місцевих козаків, що підтримували полковника Пушкаря, страчені.
Але Власівка піднялася з руїн і попелу, а роль її в українській історії ще більше зросла. З середини XVIII ст. вона стала сотенним містом Миргородського полку. Козаки Власівської сотні, спільно зі своїми побратимами із Городищенської (Градизької), Максимівської, Крилівської, Кременчуцької і Потоцької сотень, взяли активну участь у заселенні Правобережної України (Вольностей війська Запорозького), заснувавши тут чимало сіл, хуторів, пасік та інших займищ, чим сприяли її економічному і соціальному розвитку, налагодженню торговельних і транспортних зв'язків.
З 1752 року північну частину цього краю від Дніпра до Синюхи, що обіймала територію на 20 верст нижче гирла Тясьмину і майже прямою лінією аж до Синюхи за 20 верст від її витоку, було передано для облаштування військово-адміністративної області, що отримала назву Нова Сербія. 22 березня 1764 року імператриця Катерина II Новосербський корпус і поселення, розташовані південніше від нього, включила до складу новоутвореної Новоросійської губернії.
Лівобережні містечка Кременчук і Власівка, багато жителів яких мали власну землю на Правобережжі, послали свої депутації у столицю з проханням включити і їх до складу новоутвореної Новоросійської губернії. 6 вересня (за старим стилем) цього ж 1764 року їх прохання було задоволено. А уже наступного 1765 року цивільна губернська канцелярія була переведена у місто Кременчук, а сама губернія поділена на три провінції: Єлисаветинську, Катерининську і Бахмутську.
З 1773 року Кременчук став 9-ою, а Власівка 10-ою ротою Дніпровського пікінерського полку. Таким чином козацьке населення Власівки і Кременчука було перетворене у військовослужбовців регулярних частин російської армії. Вони мали одночасно нести військову службу і займатися сільським господарством.
За даними подвірного перепису 1900 року в містечку Власівка налічувалось 456 господарств, у яких проживало 2532 людей, з них козацького стану налічувалось 332 господарства. Дані тих років засвідчують, що до містечка Власівки належало 2,8 тис. десятин землі, але ріллі малося всього 1371 десятина. Все інше - невдоби, піщаний берег, болота і луки. На 206 десятинах, зокрема на дніпровських островах, ріс ліс, але знаходився він у приватному користуванні. Статистика свідчить, що з усіх господарств, які малися у Власівці на початок XX століття, більше 80-ти, крім присадибних ділянок, зовсім не мали землі. Тяглової худоби було обмаль, волів нараховувалось 338 голів, корів - 305, а коней - 135 голів. Третина господарств не мала корів. Водночас у містечку сформувалося кілька міцних куркульських господарств, які володіли значними земельними наділами і водяними та вітряними млинами.
Перша світова війна, що розпочалася між Росією і Німеччиною, ще більше поглибила соціальне розшарування на селі. Після повалення царського самодержавства навесні 1917 року в Києві створена Центральна Рада, яка взяла на себе всю повноту влади на Україні. Наприкінці цього ж року в Харкові більшовики проголосили Українську Радянську Республіку. Почалася громадянська війна.
Як і скрізь у містах і селах, більша частина мешканців Власівки підтримали більшовицький уряд, інша виступала за самостійність України Житель селища П.І.Коваленко, який проходив військову службу в Петрограді, брав участь у штурмі Зимового палацу, потім охороняв місто від козачих загонів голови поваленого Тимчасового уряду Керенського та царського генерала Краснова, зустрічався з В.І.Леніним, тоді ж став членом Комуністичної партії. Воювали власівчани і в армії С.Петлюри, повстанських загонах Івана Богунського (Шарого) та інших військових формуваннях, що боролися за незалежність України.
Після завершення громадянської війни, що виснажила продуктивні сили країни, настав період мирної відбудови народного господарства. У Власівці і в сусідньому волосному селі Недогарках сформувався досить міцний загін активістів, які стояли на комуністичних позиціях. У Власівці його очолив колишній голова сільревкому Іван Коноваленко. Згуртовується і молодь, виникає комсомольська організація, яка організаційно оформилася у 1924 році. Очолив її син місцевого бідаря Дмитро Владіміров. До складу комсомольського осередку ввійшли Пилип Зозуля, Дмитро Коваленко, Настя Красночуб, Панас Кулибаба, Йосип Лисиченко та інші. Активізував свою діяльність драматичний гурток, створений у селі ще в 1919 році, розгорнули свою роботу гуртки з ліквідації неписьменності серед населення, особливо молоді.
Значну роль у перебудові селянського життя на соціалістичний лад відіграв комітет незаможних селян, створений ще у 1920 році. Очолив його бідняк Єгор Батрак. У середині 20-х років у селі виникла промислова артіль "Нове життя", в яку об'єдналися кустарі-лозовиробники. Першим її головою став комуніст Петро Коваленко, який повернувся у село після закінчення громадянської війни і зразу ж активно включився у громадську роботу.
У 1929 році у Власівці створені два колгоспи - імені Фрунзе (на Коваленках) та імені Калініна (на Якимцях). У сусідньому селі Самусїївці, що входило до складу сільської ради, тоді ж створено колгосп ім.Петровського.
З війни 1941-1945 рр. Власівка вийшла з великими втратами. Більше 150 її жителів загинули на фронтах у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. 20 жителів села, які не скорилися окупантам, після жорстоких катувань, були розстріляні. Село повністю було спалене, із 500 хат вціліли лише сім. Люди змушені були жити у погребах та землянках, долаючи неймовірні труднощі і нестатки.
У 1950 році три колгоспи Власівки об'єднані у одне господарство - колгосп ім.Калініна. Високими врожаями кукурудзи та інших зернових культур прославив рідне село ланковий Степан Терентійович Гусач, якому у 1958 році присвоєне звання Героя Соціалістичної праці.
Нове життя у стародавню Власівку приніс початок будівництва потужної гідроелектростанції на Дніпрі, правий і лівий береги якого з'єднала 12-кілометрова земляна дамба. У Власівці було створене управління лівого берега "Кременчукгесбуду", почалося спорудження барачного селища для гідробудівників, розробка покладів граніту на місцевому родовищі. Околиці села Коваленки, Королі, Комашки та інші потрапили у зону будівництва греблі, а тому їх жителі були переселені на нові місця. Переселенцям держава надавала певні пільги і безпроцентні позики. Власівка почала активно перебудовуватись, з'явилися нові вулиці, закладені сквери і нові лісові масиви.
З 1960 року Власівка стає селищем міського типу з підпорядкуванням Кременчуцькій міській раді.
З 1 квітня 1963 року Президія Верховної Ради Української РСР передала селище до складу Кіровоградської області і підпорядкувала в адміністративному відношенні нинішньому місту Світловодську.
